В свідомості ще не поміщалась інформація про те, що "Боцмана" кілька годин тому поховали...В голові щосекунди мелькали жахливі кадри похорону: надлюдське ридання дружини, важкі стогони матері, істерика...Сльози сотень людей... Але коли ми прийшли на кладовище після похорону...від побаченого затремтіти не тільки руки і ноги, а й кожна клітиночка мозку. Шок. Ступор. Мурашки...Вперше в житті було неймовірно важко фотографувати. Я хотіла б, щоб той, хто посіяв прокляту війну на нашій землі, побачив це фото і нарешті усвідомив, що НЕПЕРЕМОЖНА сила українців в єдності. І, як бачите, навіть після смерті нас неможливо роз'єднати, поділити, відібрати в нас рідну землю, розлучити друзів... Ми генетично запрограмовані на єдність.
Вічна пам'ять. Глибока повага вірному Другу ...

P.S. кажуть, чоловіки не плачуть... а ви подивіться на солдата, що вижив...